Українська ідентичність: проблеми й виклики
у сім’ї європейських народів,
діяльні співробітники
європейської цивілізаційної
праці (І. Франко).
Михайло Грушевський, 96 років тому, шукаючи відповідь на питання про українську ідентичність, у брошурі «Хто такі українці і чого вони хочуть» звертав увагу на такі чинники національної самоідентифікації як воля і свідомість, тобто діяльний вибір людини на користь належності/неналежності до українства.
Жодні вимоги, гасла й закони не вбережуть нам української ідентичності. Ніхто за нас і для нас не буде розмовляти українською, ходити в кінотеатри на фільми, зроблені в Україні чи озвучені прекрасною українською, читати книжки українською. Ми можемо далі рахувати кривди, побиватися, як нас усі утискали, івсе-таки дивитися російську телепродукцію, наповнену імперіалістичною пропагандою і культивуванням насильства, слухати найпримітивнішу російську попсу й«балакати» суржиком. А можемо й інше – відчути свою цілість і суверенність.
21 жовтня 2014 року в Міністерстві освіти і науки, у залі засідань колегії, під головуванням заступника міністра Олексія Дніпрова відбулася міжвідомча нарада щодо всебічної підтримки та розвитку української ідентичності та зменшення негативного впливу інформаційної пропаганди у вітчизняних та іноземних ЗМІ. На нараді були присутні: директори обласних департаментів освіти і науки, представники Міністерства культури України, Українського інституту національної пам’яті, Державного комітету телебачення і радіомовлення, комітету Державної безпеки України, Державної архівної служби України, Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, обласних державних адміністрацій та громадських організацій України. Сумську область на нараді представляла Любов Шерстюк, методист української мови та літератури Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Усіх об’єднало одне бажання – бачити Україну територіально цілісною, квітучою, багатою, а українців – відчувати особисту відповідальність за долю держави та українського народу.
Були визначені пріоритетні напрями роботи:
-
дослідження та популяризація історії України;
-
відкритий доступ до архівних документів комітету Держбезпеки України (питання українсько-польських відносин, голодомору тощо);
-
проведення уроків історії в архівах;
-
вимога українознавчого характеру змісту освіти;
-
неухильне дотримання законодавства та створення умов щодо навчання мов нацменшин в Україні;
-
посилення військово-патріотичного виховання;
-
створення програми національного виховання молодого покоління.
Питання ці зовсім не теоретичні, а суто практичні. Від того чи іншого способу їхнього розв’язання залежить і майбутнє України (як держави і як країни), і – у тактичному плані – програма дій тих громадських, політичних сил, які справді прагнуть побудови модерної європейської України.