ЛІНГВОСЕТ «ГОВОРІМО УКРАЇНСЬКОЮ!»
В українському народному костюмі втілилася історична доля народу, його культура і традиції. Національний одяг зберігає в собі особливості різних культурних епох, тому він є одним із найважливіших історичних джерел вивчення культурних особливостей українського народу. Археологічні розкопки свідчать, що український народний костюм з'явився ще в часи Київської Русі. Уже тоді чітко виявлялися регіональні відмінності в одязі. Це, перш за все, стосувалося прикрас і орнаментів на сорочках. Аж до кінця XIX століття український костюм зберігав явні регіональні відмінності, і лише на початку XX століття ці специфічні риси злегка розмилися.
Процес створення кожного елементу вбрання українців був не тільки копіткою працею, а й ритуалом самовираження майстринь.
Деякі мистецтвознавці вважають, що жінки вишивали лише для того, аби прикрасити своє житло, одяг та побутові речі. Насправді цей процес дещо складніший: під час роботи через пальці майстринь здійснюється очищення їх енергетичних каналів, завдяки чому жінка відновлюється і наповнює створені нею речі своєю позитивною енергетикою.
Де́рга – незшита частина жіночого одягу нижньої частини тіла, верхній жіночий одяг у вигляді плахти темного кольору. Її носили в будній день, у свята носили плахту. Цю назву вживали в центральній та східній Україні, в інших місцевостях таку незшиту частину жіночого одягу називали опинка, горботка, фота,запаска.
Дергу шили з товстого шорсткого сукна, тканого з овечої вовни, шириною 60-70 см. Фарбували її, як правило, у червоний чи чорний колір. Три метри такого сукна розрізали на три частини та зшивали і отримували таким чином одне полотнище, яким обгортали стан та підперізували поясом. Дергу носили найбільше на Полтавщині, Сумщині та Харківщині.
