ЛІНГВОСЕТ «ГОВОРІМО УКРАЇНСЬКОЮ!»
У спекотний день немає нічого бажанішого за склянку холодного квасу. Цей традиційний напій відмінно втамовує спрагу й славиться багатьма корисними властивостями.
Хлібний квас, традиційно поширений напій, відомий ще з часів Русі-України. Перші літописні згадки про нього зустрічаються ще 989 року й належать до періоду хрещення Русі-України.
Традиційний слов’янський напій, отриманий способом «живого» бродіння, називався сирівець (квас). Його виготовляли переважно з житнього борошна або житнього хліба й солоду.
Відомо багато способів приготування сирівця. Більш давній ґрунтується на тому, що житнє, ячмінне, вівсяне підсмажене зерно або солод додавали у діжку із запареними сухарями. Квас мав червонуватий колір і кисло-солодкий смак. Такий спосіб приготування ще й досі зустрічається на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині. На Херсонщині до квасу (сирівця) додавали малай – хліб або корж невеликих розмірів із кукурудзяного, горохового або пшоняного борошна (пшоняні малаї – їжа запорізьких козаків). Сирівець готували без цукру, але іноді бджолярі додавали для смаку шматок медового стільника.
Починаючи з XVIII століття, поширення набув ще один спосіб виготовлення сирівцю. Підсмажений житній хліб заливали окропом, охолоджували до кімнатної температури, додавали хлібний розчин або дріжджі, накривали й лишали на кілька днів у теплому місці, стежачи, щоб сирівець не перекисав. Перед вживанням його відціджували. Готовий напій розливали у пляшки, закорковували й зберігали у льосі. Деякі господині замінювали розчин запареним і охолодженим хмелем.
Споживали сирівець протягом усього року, але найбільше ‒ навесні та влітку, коли з нього робили холодник (різновид борщу, що зварений на буряковому відварі, сирівці та заправлений прянощами) для зеленого борщу. Сирівець і нині є популярним народним напоєм.
