ЛІНГВОСЕТ «ГОВОРІМО УКРАЇНСЬКОЮ!
Розмаїття народних інструментів, що дійшли до нас ще з часів Київської Русі, вражає. Проте, чимало з них зберігаються лише в музеях або припадають пилом на горищах старожилів. Їх мелодії давно забуті, тож їх навряд чи побачиш у повсякденному житті. Одним із яскравих представників таких інструментів є тулумбас.
Тулумбас, або литаври – казаноподібні барабани, що були відомі в Європі з ХІV століття. В Україні вони стали незамінним інструментом для козаків у культурному й політичному житті Січей.
Тулумбаси виконували ряд функцій: по-перше, як військовий інструмент. Удари в литаври сигналізували про небезпеку, вони були засобом зв'язку між козацькими загонами – спеціальними умовними сигналами (під час бою передавали накази війську, кошу тощо).
По-друге, як ударний музичний інструмент у полковій музиці Війська Запорозького.
По-третє, як священна, сакральна річ.
Тулумбас був невід’ємною частиною воєнного побуту козаків Запорожської Січі. Ним скликали раду козаків чи старшин, повідомляли про загрозу ворожого нападу. Вирушаючи у похід, зв’язкові полкові брали з собою тулумбаси, прив’язуючи їх до сідла.
На Запорожській Січі тулумбаси (літаври) належали до національних, символічних речей, таких як: хоругви (корогви), бунчук, гетьманська булава, печатка. Вони – неодміна складова церемонії передачі гетьманської влади.
Тулумбаси бувають різних розмірів. У найбільші з них били одночасно вісім чоловік.
Тулумбаси – мідна чаша (казан), обтягнута з відкритого боку шкірою. Добувають звук ударами по шкірі колотушкою. Стабільних розмірів тулумбаси (литаври) не мають. Прийнято розрізняти три їх групи: великі, середні та малі. На них можна, натягуючи шкіру гвинтами, настроювати хроматичний звукоряд у межах квінти
