ПІДТРИМКА ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ВІЙНИ
Страх, тривога, відчай, апатія, втрата сенсу – саме з такими почуттями багато людей прокидаються у своїх домівках та підвалах, в тимчасових притулках по всьому світу. Часто у стресовому стані, під час сильної втоми, людям важко приймати підтримку: вони просто не можуть остаточно усвідомити свій стан та потреби. У сучасних умовах людина поводить себе так, як вона оцінює навколишню дійсність.
Перебуваючи у близькому контакті з людиною у стані стресу ми стикаємося з екзистенційними питаннями: питаннями життя і смерті, активністю і пасивністю, питаннями сенсу, відповідальності, власного вибору чи вимушеного. Водночас людина нічого не може зробити, від неї нічого не залежить. У такій складній ситуації необхідно здійснювати правильну взаємодію, доброзичливо ставитися до оточуючих, охоче відгукуватися на їх прохання, зважаючи на підвищену навіюваність, психічну нестійкість, схильність до прояву агресії та самоагресії.
Мета статті – висвітлити основні аспекти поводження з дітьми, які мають особливі освітні потреби та надати основні поради щодо надання психологічної підтримки.
На жаль, в умовах жахливої війни ми маємо звертатись до досвіду тих людей і історичних постатей, які теж перебували в жахливих умовах і вселяли надію в життя, не полишали своїх підопічних і закінчили з ними своє життя. Виклики ХХІ століття, перед якими постала наша Україна, як не прикро, змушують нас переглянути цінності, ставлення і думки.
Почуття страху – це похідна невідомості: коли ми чогось не знаємо або не можемо хоча б частково передбачити. незнання і невизначеність нас лякають більше, ніж іноді реальна загроза нашому життю і здоров’ю. Саме інстинкт самозахисту оберігає людей від ризикованих експериментів.
У цей час у батьків та дітей можуть бути різкі перепади настрою: то вони плачуть, то вони сміються. Вони переживають стан тривоги та страху, провини та відчаю. У цей час батьки і діти можуть регресувати у своїй поведінці. Ті діти, які вже почали ходити, можуть почати повзати, змінюється протікання психічних процесів. У батьків регресивна поведінка може проявлятись у надмірному збудженні,метушні. У них також може з’явитись підвищена роздратованість по відношенню до дітей: вони можуть підвищувати голос чи битися. Або ж можливий інший варіант – загальмованість фізичної і психічної реакції, апатія.
Таким чином, у такій ситуації важко абсолютно всім людям взагалі, та людям з особливими потребами зокрема.
З огляду на це, визначимо певні правила поводження з дітьми, які мають особливі освітні потреби в екстремальній ситуації.
- Частіше хваліть дитину або давайте якусь, хоч маленьку нагороду, коли в геї щось добре виходить.
- Коли дитина намагається щось зробити, але в неї не виходить, краще обійти це мовчанням або просто сказати, що вийде іншим разом.
- Більше розмовляйте з дитиною. Коментуйте все, що ви роботе просто і дохідливо. Хоча, навіть, може здаватися. що дитина не розуміє або не реагує.
- Допомагаючи дитині освоювати нові навички, направляйте її рухи своїми руками.
- Спонукайте дитину до руху. намагаючись дістати те, що вона хоче.
Основні поради щодо надання психологічної підтримки.
- Найкраща підтримка це та, якої людина потребує саме зараз. Тому спочатку потрібно просто запитати: як ти? Як я можу тебе зараз підтримати?
- Потрібно бути готовим до відмови у різкій формі. Реагуємо спокійно та даємо людині видихнути.
- Роздратування може бути маркером того, що людина вже не може толерувати емоції, що її переповнюють. Можна поділитися своїм досвідом вивільнення негативних емоцій та запропонувати спробувати.
- На високому рівні стресу ми можемо забувати про їжу. Тому можна просто запитати, коли людина востаннє їла чи пила, коли спала.
- У деяких ситуаціях надавати підтримку без потреби не варто. Можемо просто заважати. Іноді найкраща підтримка – це ваша власна безпека та здоров’я.
- Добрі слова, слова любові, подяка, приємні спільні спогади – це також може підтримати у скрутну хвилину.
- Ми живемо у сховищах, у постійному стресі такої інтенсивності, який неможливо послабити.
- У звичайний час, щоб змінювати своє життя, ми намагаємося звертатися до процесу усвідомлення ситуації, але сьогодні, коли ми ночуємо в підвалі, біжимо до себе додому із закінченням комендантської години, а потім повертаємося назад, така стратегія швидше згубна.
- Мозок хоче захиститися і ці механізми захисту непогано підтримувати, але не пірнати в них.
- Замість картинок вибухів із новин краще візуалізувати собі, як буде після того, як усе закінчиться.
- Не хвилюватись про те, на що не можна вплинути.
- Робити все, на що можна вплинути: мити голову, ходити в душ, пити чай і багато води, намагатися їсти, навіть якщо не хочеться, потроху робити щось зі звичного життя.
- Також, по можливості, забезпечити собі безпеку: в укритті чи в квартирі створити максимально можливий затишок, хоч я й розумію, що це в теперішній ситуації здається марним і безглуздим.
- Стрес часто осідає затискачами в тілі, ми можемо цього не усвідомлювати, але відчувати, що нас б'є тремтіння, не можемо розслабитися і заснути. З цим можна впоратися, прийнявши гарячий душ, а ще краще – співати чи голосно говорити (вчора вночі у підвалі ми так знімали стрес), не стримувати емоцій, виливати все, що всередині.
- Якщо хочеться плакати – треба плакати, якщо хочеться кричати – треба кричати, якщо хочеться рухатися – може допомогти спорт. Так тіло вихлюпне накопичене напруження і вам вдасться поспати.
- Я добре розумію, про що говорю. Тому що це якраз те, як я справляюся зі своїм стресовим станом, перебуваючи в Києві.
- Дитяча психіка – найвразливіша. Діти добре відчувають будь-які зміни у поведінці своїх батьків, навіть якщо ті вдають, що нічого не відбувається.
- Як правильно пояснити дитині про те, що зараз триває війна, що тривожна сирена, вибухи та постріли – це знак йти до укриття, а головне – як заспокоїти?
- У жодному разі не приховуйте правди, будьте відвертими, не вигадуйте свої варіанти подій, а головне – запевніть їх у тому, що зробите все, щоб їх захистити.
Памятайте, що найважливіший механізм для пристосування до стресової ситуації є повсякденні заняття. Його придумав японський нейробіолог Масатоші Танака. Він провів кілька експериментів, під час яких піддавав дії невеликого струму щурів. Це призводило до підвищення рівня стресу. Першій групі щурів дозволяли при цьому гризти палички. Було зафіксовано, що друга група, яка не могла гризти паличку, страждала через стрес. В цих щурів розвивалася язва шлунку та інші супутні хвороби.
Цей експеримент показує, наскільки важливо в стресовій ситуації робити щось, що допоможе контролювати емоції. Це, звичайно, не означає, що вам потрібно в прямому сенсі «гризти паличку». Просто знайдіть щось своє, щоб не переживати через ситуацію. Це може бути вивчання мов, прибирання в оселі, робота над важливим проєктом. Головне – займатися цим щодня.
Таким чином, надаючи підтримку дітям з особливими освітніми потребами слід намагатися проявляти позитивний настрій на спілкування. бажати бути поруч, надати допомогу, робити тільки те, що необхідне у даній ситуації, пам’ятаючи, що у кожного часу свої неврози і кожному часу вимагається своя психотерапія.
Прядко Л.О.,
кандидат педагогічних наук,
доцент, доцент кафедри педагогіки,
спеціальної освіти та менеджменту
