22 СІЧНЯ – ДЕНЬ СОБОРНОСТІ
Українська мрія – єдність, свобода та незалежність. Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну, соборну державу. Так уже розпорядилась історія, що впродовж століть наш народ і землі України були розрізнені та віками належали до інших держав: Польщі, Австро-Угорщини, Російської імперії.
Уперше в ХХ столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року ІV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулась вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Республіки в одну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема зазначалося: «Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».
Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. В українській суспільно-політичній думці ХХ ст. Україна інтерпретувалася лише як соборна держава. Етнонаціональна консолідація спиралася на такі засадничі підвалини, як спільне історичне минуле, спорідненість етнокультурних процесів, єдиний національно-визвольний рух, ідеали свободи та незалежності. Отже, соборництво відіграло та відіграє роль наріжного каменю сучасної української національної ідеї, важливої складової становлення української нації. У 1990 році Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва, який окрилив і надихнув Україну, змусив повірити у власні сили та перестати боятись режиму.
Утвердження єдності народу у соборній державі, відчуття великої родини, як у далекому 1919 році, робить нас гідними нащадками наших батьків!Ми маємо пам’ятати: українське національне відродження відбувалося й відбувається в гармонії з соціальним визволенням. То ж з вірою в серці, з великим напруженням сил потрібно об’єднати й відродити нашу Україну!
Задзвонили срібні дзвони в Україні,
Аж по світі по широкім стало чути:
«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині
Навік-віки Україні вільній бути!».
Зашумів відвічний Київ прапорами,
Розлилась народу повідь по Подолі,
На майдані, на Софійськім, з корогвами
Зустрічала Україна свято волі.
Україно, нездоланна вища Мати
Володимира, Богдана і Тараса.
Бог тобі призначив жити, не вмирати,
Бути світові як захист і окраса.
(В. Переяславець)