Онлайн-акція «Що допомагає мені бути стійким під час війни»
До Всесвітнього дня психічного здоров’я навчально-методичним центром психологічної служби Комунального закладу Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти проведено онлайн-акцію «Що допомагає мені бути стійким під час війни». Акція тривала з 5 до 12 жовтня 2026 року і мала на меті пошук власних ресурсів, що допомагають зберігати рівновагу, відновлюватися та долати складні періоди.
Як засвідчили результати, акція стала теплим простором, в якому учасники, а це спеціалісти психологічної служби, педагогічні працівники закладів освіти області, мали можливість не просто відповісти на запитання, а зупинитися, прислухатися до себе та зібрати власні опори. На інтерактивній дошці взаємодії Padlet «Ментальна батарейка: шість ключів до моєї стійкості», створеній на основі моделі BASIC Ph Моше Лахада та Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», учасники відкрито ділилися тим, що допомагає їм триматися, відновлювати сили й залишатися стійкими. Тому цей матеріал – не сухий аналіз, а живе узагальнення того, що вдалося почути й побачити.
Взаємодія на дошці розпочиналася з відповіді на просте, але чесне запитання: «Як ти сьогодні?». Відповіді показали весь спектр станів – від глибокої втоми, напруги й тривоги до тихого бажання знайти внутрішню рівновагу. Найважливішим виявилося те, що учасникам потрібен безпечний простір, де можна просто назвати свої почуття без сорому й осуду. Багато хто сказав, що усвідомлення «де я зараз» – це вже перший крок до того, щоб зберегти себе і свою працездатність.
На наступних етапах учасникам було запропоновано дати відповіді по усім каналам стійкості. У каналі «Емоції» учасники чітко зауважили: найкраще допомагає не стримувати почуття, а дати їм вихід. Виговоритися з тими, кому довіряєш, виплакатися, просто бути почутим – це знімає внутрішній тиск і захищає від вигорання. Прийняття своїх емоцій без самоосуду виявилося одним із найсильніших інструментів.
Соціальний канал став одним із найпотужніших. Родина, друзі, колеги – це ті «якорі», які не дають піти на дно. Учасники писали, що саме зв’язок із близькими створює відчуття приналежності, розвіює ізоляцію і пом’якшує важкість того, що відбувається навколо.
Канал віри, цінностей і смислів показав глибокі внутрішні опори. Для багатьох це родина, віра в добро і людей, непохитна віра в ЗСУ. Допомагали прості, але міцні переконання: «Все проходить, і це пройде», «Усе в наших руках», а також розуміння, що «твоя робота має значення, і ти потрібен іншим».
Творчість і уява працювали як швидке перезавантаження. Хендмейд, малювання, догляд за рослинами, читання, улюблена музика, гумор, створення затишку навколо себе – усе це допомагає відволіктися від стресу і повернути собі відчуття життя.
У мисленні люди активно застосовували мікропланування: ділили великі справи на маленькі кроки, зосереджувалися тільки на тому, на що реально можуть вплинути, і використовували звичні рутини для заспокоєння. Це повертало відчуття контролю.
Фізіологічний канал нагадав про тіло. Прогулянки, ходьба, велосипед, теплий душ, чай з м’ятою – усе це давало відчутне відновлення. Водночас майже всі говорили про брак сну як про спільну гостру проблему. Її намагалися компенсувати хоча б короткими паузами й відпочинком.
На завершення учасники збирали свій особистий «рецепт стійкості». Вийшло чітко: стійкість багатогранна. Вона тримається на комбінації різних ресурсів – родини, руху, творчості, цінностей, маленьких планів. Учасники називали конкретні кроки турботи про себе: вечори без гаджетів, спроби нормалізувати сон, регулярні прогулянки на природі, вміння говорити «ні» тому, що не першочергове.
Головне усвідомлення, яке прозвучало з усієї дошки: стійкість – це не відсутність втоми чи страху. Це вміння помічати свій стан, приймати підтримку, спиратися на внутрішні й зовнішні опори і продовжувати рухатися вперед – у своєму темпі і зі своїми ресурсами. І найцінніше, що ми побачили: ми не самі в цьому.
