ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
26 листопада – четверта субота місяця – День пам’яті жертв голодомору. У цей День Україна і світ вшановують убитих голодом під час геноциду 1932-1933 років.
Голодомор – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом, шляхом насильного вилучення продовольчих запасів у селян, що поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони людських життів. Страшні обставини злочину унеможливлюють встановлення точної кількості смертей невинних людей та невичерпного поіменного списку жертв.
Пам’ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду.
А так умирала майже вся Україна. Моторошний парадокс: умирали на всеплодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, усіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним урожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Усе до останнього колоска, до останньої зернини.
Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Розпочався Голодомор наприкінці літа 1932-го, свого піку досяг навесні 1933-го і завершився на початку літа. Головною причиною Голодомору історики називають політику тоталітарного сталінського режиму щодо українців. Коли люди голодували, влада не лише не припинила примусове відбирання їжі. Навіть не приймала допомогу інших країн, а навпаки – кинула всі сили на те, щоб ізолювати голодні райони. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений Голодомор 1932-1933 рр. Влада забрала у селян усі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий.
В Україні внаслідок Голодомору 1932-1933 років загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.
Ніколи нічого не забудуть ті, хто пережив страшні дні голоду. На десятиліття можна закреслити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події. Це – наша історія, і ми повинні знати та пам’ятати її.
Історія органічно пов'язана з пам’яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. У цьому непересічна культурна значимість пам'яті. Безпам’ятство – це невдячність перед минулим і безвідповідальність перед майбутнім. Щоб не помилятися в майбутньому, ми повинні пам'ятати про свої помилки в минулому.
У XX столітті Україна пережила три Голодомори: 1921-1923 рр.,1932-1933 рр.,1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим.
Пам’ятаймо, щоб не допустити трагедії у майбутньому – не можна забувати про минуле. Пам’ять єднає, у тому числі й у боротьбі проти інспірованої кремлівською владою експансії на українській землі.
Вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.
