(01.04)В СОІППО відбулася літературно-мистецька зустріч «Слобожанська поетична весна»
25 березня 2008 року о 12.30 в актовій залі Сумського ОІППО в рамках культурологічного освітянського проекту «Інноваційні підходи у відродженні фольклорних і літературних традицій Слобожанщини»відбулася літературно-мистецька зустріч «Слобожанська поетична весна».
За мету організатори даного заходу мали:
– представлення вчителям області концепції освітньо-культурологічного проекту «Інноваційні підходи у відродженні фольклорних і літературних традицій Сумщини;
– популяризацію мистецьких довершених поетичних доробок письменників-уродженців Сумщини Миколи Гриценка, Василя Чубура, Ніни Гавриленко;
– формування освітньо-культурологічного простору Сумського ОІППО через проведення мистецьких заходів, творчих зустрічей, літературних віталень;
– залучення вчителів Сумщини до реалізації культурно-мистецьких проектів, які проводяться за ініціативи Сумського ОІППО.
Фото: Поети Василь Чубур, Ніна Гавриленко, Микола Гиценко
Учасники: українські письменники: М. Гриценко, В. Чубур, Н. Гавриленко;
літературний критик, редактор В. Садівничий;
композитор та аранжувальник В. Козупиця;
члени Клубу авторської пісні «Булат» А. Титаренко, С. Борщ;
дитячий вокальний ансамбль ССШ №25 м. Суми;
педагоги-слухачі курсів підвищення кваліфікації;
магістранти, працівники інституту.
Фото: Вокальний ансамбль "Фантазія", заслужений діяч культури України, лауреат Всеукраїнського фестивалю "Пісенний вернісаж" композитор Валерій Козупиця
Чубур Василь Васильович
Чубур В.В. народився у Сумах 8 серпня 1949 року, освіту здобув у Харківському електротехнікумі зв’язку, згодом у Сумському педінституті ім. А.С.Макаренка, далі на Вищих літературних курсах у Москві.
Працював будівельником, техніком-звязківцем, журналістом, редактором видавництва МЦ «Собор». Нині – творчій і викладацькій роботі в СумДУ. Редактор газети «Резонанс». Пише поезії російською та українською мовами.
Книги поезії В.Чубура: «Чумацький снег» (1983), «Магелланово поле» (1991), «Небесные корни» (1997), «Междуречие» (2004). В. Чубур – поет-перекладач української лірики російською мовою: «Речь» (1989), «Молодые поэты Украины» (1989), «Чернозём» (1990), «Ой, упало сонце» (1991), «Современная украинская поэзия» (20040. Усі книги опубліковані в Москві у відомих видавництвах «Молодая гвардия», «Советский списатель», «Художетсвенная литература». Вірші Василя Чубура перекладені болгарською, вірменською, молдавською, чеченською мовами.
В.Чубур – автор високомистецького перекладу роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай». Цей переклад визнано Ліною Костенко як довершений. Поетичний учитель і наставник В.Чубура – видатний сучасний український письменник, уродженець Сумщини, Володимир Затуливітер. В.Чубур як поет належить до покоління ліриків «цвіркунової ноти» («тихої лірики» або філологічної поезії). Тиша у його поезії – це уникнення декларативності, фальшивої патетики. Важлива риса письма В.Чубура – підкреслена афористичність у сплаві з неочікуваною пластичною образністю.
Душе, как стрижу, приземляться нельзя –
Жива она только в полёте.
О ВЫСОТЕ
Все чаще потеряв доверье
У птиц, деревьев, рыб и трав,
мы ищем в небе вдохновенья,
душой на цыпочки привстав.
И что-то в звездах нас волнует,
взглянуть под ноги недосуг . . .
Но вечно борозды рифмует,
совсем не глядя в небо, плуг.
В земле творит, землей до блеска
счищает ржавчину с боков,
а заявляет зримо, веско
о высоте своих стихов.
Не упрекай за приземленность
поэму лемеха, строка,
Изведавшая окрыленность,
но не постигшая пока,
что легче шепот звезд расслышать,
витая в занебесной мгле,
чем для людей подняться выше
колосьев,
гнущихся
к земле.
ИГРА В ВОЙНУ
Игра игрой,
но ведь в самом деле
мальчишки,
не зная других мерил,
весь мир
на «не наших» и «наших»
делят . .
А как еще делить
этот
мир?
СНЕГ ПРИШЕЛ
Снег пришел. Прикроет сплошь
наготу осенних улиц.
Что с тобой? Кого-то ждешь!
От кого-то отвернулась!
Горе! А друзей своих
звать на помощь неудобно!
Если б чуткий, как у злых,
слух прорезался у добрых!
Снег пришел. К тебе. Ко мне.
Скоро все в снегах утонет. . .
Ночь. И женщина в окне.
Синее и золотое.
ОТЕЦ
Отец к зиме готовит двор . .
Под грай вороньих баек
Листву и разношерстный сор
В один костер сгребает.
То белый дым,
то черный дым
вздымается все выше . . .
И то седым, то молодым
сквозь дым
отца
я вижу.
Гриценко Микола Семенович
Гриценко М.С. народився 9 травня 1962 року в селі Тимченко Недригайлівського району на Сумщині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1986 року). Працював на радіо і телебаченні. Нині працює керівником прес-служби Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення (м. Київ). Член Правління Сумського земляцтва у м. Києві. Веде значну просвітницьку, культурологічну і благодійницьку діяльність по підтримці талановитої учнівської молоді з Сумщини. Ініціатор проведення традиційних літературних читань на святого Миколая в Козелянській школі на Недригайлівщині.
М.Гриценко – член Національної спілки письменників України, поет, прозаїк, перекладач. Автор прозових книг «Довго кували зозулі», «Навчайте мене музиці, пісні для дітей Є.Карпенка», «Нові пісні для дітей Є.Карпенка», «Самар», поетичних книг «Білий налив», «На тім’ячку солодкої землі» та інших.
Микола Гриценко – переможець Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов – 93». Гран-прі за книгу «Білий налив».
М.Гриценко – поет-метафорист, тяжіє до традиційної поетики і віршової культури. Його поетичне слово живиться з правдивих і чистих, і чесних джерел слобожанського села. Поетичне слово М.Гриценка своєю глибиною і колоритністю продовжує традицію чар і барв земних і небесних. Щедро виґранено у творчості поета-земляка Дмитра Білоуса.
ПРИСВЯТА
Між нами – десять літ.
Мов – десять білих коней,
Мов – десятеро коней молодих . .
Їх гриви дощові,
Пахучі та солоні,
Розчісує у небі Молодик.
Вже страшно їх ловить –
Вони такі вже дикі!
Вогонь в очах іще не охолов. . .
Їм не указ батіг,
Вони не чують крику,
Із-під копит викрешують любов.
То під моє вікно
Примчаться серед ночі.
То під твоїм вікном
Гарцюють день при дні . .
До себе їх впустить я іноді так хочу!
Але ж - всю душу витопчуть мені.
Між нами – десять літ.
Мов – десять білих коней.
Загнати б їх, загнати б у загін. . .
Та як же їх загнать,
Коли до них , як повінь,
Біжить уже одинадцятий кінь?!
КАРТИНА
Був будинок. Гори і ріка.
Ти. І сонце. На плечі у клена.
Вечір був. І глечик молока.
І душа. Наївна і зелена.
Я стояв і говорив слова.
І вони, мов птиці, розлітались.
Ти ж була покірна, мов трава,
Ти хотіла у мені розтануть.
. . Акварель дописана дощем:
Контури розмиті, не впізнати.
Тільки слово одиноке: «ще . . »
Мов пташа, що вчилося літати.
Рух необережний. . .Молоко.
Розлилось по свіжій скатертині,
Розлилось від вікон до ікон.
І розмило геть усю картину.
Гавриленко Ніна Андріївна
Автор численних публікацій у республіканській періодиці і книги лірики "У". Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. О.Олеся (2003). Редактор, педагог. Нині живе в Сумах, працює у редакційно-видавничому відділі СумДУ. У поетичних творах органічно поєднує начало з вибуховою пристрастю лірика, вдало відшуковує контексти слова: семантичні, стилістичні, міжмовні.
Интересный и увлекательный фотоблог и журнал
|
.jpg)
